Some people feel the rain. Others just get wet.

Бажання писати приходить пізно вночі.
Коли повіки стають важкі і очі закриваються.
Дощ тарабанить. Небо розрізають блискавки, і воно набирає приємного жовто-фіолетового відтінку з рожевими розводами. Вітер видув тепло з кімнати. Люблю свою ковдру. Тепло ^.^
Сьогодні попала під зливу. Дощ мочив волосся, плечі, ноги, Стікав по обличчі. В роті відчувався смак пилюки, котра змішалась з водою і піднялась у повітря.
Три роки тому в контакті в колонці "про себе" в мене було написано: люблю гуляти під дощем.
Так от. Ніфіга не люблю! :D
Сьогодні йшла, мокра до останньої нитки, і всі мої контактні характеристики самої ж себе  розвіювалися разом з холоднющим вітром, який періщив мені в спину.
Я люблю відчувати дощ. Як згущуються хмари перед зливою, і легко парить. Як появляється сонливість і бажання заховатись в квартирі.
Мені подобається чекати, поки небо заплаче.
Не мокнути.
Слухати.