Добре, коли ти поруч.
Можна покласти руку тобі в кишеню, коли холодно. Або переплестися пальчиками, коли, гуляючи, раптово згадуєш, як міцно любитесь, і хочеться зростися тілами. Склеїтись. Щоб твоя рука була продовженням моєї. І так на завжди! Особливо, коли треба прощатись.
Добре, коли повертаємось в одну квартиру. Якщо запізнюсь на автобус, можна покласти голову тобі на плече, і ти гладитимеш спину. Щоб не холодно. І щоб комарі не п*яніли від хмілю в нашій крові. І байдуже, скільки чекати наступний 527. Разом можна стояти довго. Час йде мимо, якщо ми разом під світлом місяця. І не важливо, якщо його замінили бліки старого ліхтаря.
Тепло, коли одна ковдра на двох. Плече твоє найкраща подушка. І прокидатись не хочеться. Тільки б обійми твої були вічні, в котрих сни найсолодші сняться. Лиш твої руки, що гладять моє волосся щоранку можуть розбудити з сонного царства.
Як добре, коли ти залишаєш свою футболку. Велику і довгу. Вона стає улюбленим найкоротшим платтям. І вдихати твій запах з неї так приємно. Знати, що на тобі нотки любимого парфуму.
І так важко прощатись. Давити сльози ще в горлі. Відпускати ту руку, з котрою так добре всюди. Дивитись вслід сумно.
Але приємно повертатись в квартиру, котра пам*ятає тебе. Кожним кутиком, кожною порожньою вішалкою нагадує, що ти тут був... Що то не мрія. Не фантазія. Не сон. Ти знову повернешся ! І мріятимеш про соковите манго на нашій кухні, котре, на жаль, не росте в Варшаві :D
Для щастя треба так мало... Тільки трохи почекати !
:)
Немає коментарів:
Дописати коментар